Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року
на хуторі поблизу містечка Вороніж (тепер Шосткинського району Сумської
області) в сім’ї заможного козака-хлібороба (батьки походили з давніх
козацько-старшинських родів). Закінчив п’ять класів Новгород-Сіверської
гімназії (1836 р.), навчався на філософському (історико-філологічне
відділення) та юридичному факультетах Київського університету (1839-1840
рр.), звідки його відрахували через відсутність документів про
дворянське походження. Як виконувач обов’язків учителя викладав
російську мову в Луцькому повітовому дворянському училищі (з 28 січня до
серпня 1841 року), у Києво-Печерському (з 21 серпня) та
Коєво-Подільському (з 23 грудня 1841 р.) повітових дворянських училищах,
російську мову та словесність (з 15 вересня 1842 р.), історію й
географію (з 23 жовтня 1843 р.) у тому-таки Києво-Подільському училищі, а
впродовж вересня-листопада 1845 року працював в.о. старшого вчителя
історії у гімназії в Рівному.
Під час літніх канікул 1843-1845 рр.
Куліш мандрував Правобережною Наддніпрянщиною, головним чином Київщиною
та Черкащиною, і записував народні пісні, думи, перекази,
легенди,казки, повір’я. зацікавлення українським фольклором та
етнографією йшло в молодого Куліша в парі з інтересом до пам’яток
національної історії, насамперед козацької.
У Києві 1842-1844 рр.
потоваришував із Василем Білозерським, родом із хутора Мотронівка коло
Борзни (у січні 1847 р. одружився з його сестрою Олександрою, яка згодом
виступила в літературі під псевдонімом Ганна Барвінок), Т. Шевченком
(котрий був старшим боярином на весіллі Куліша й Білозерської), М.
Костомаровим.
Безпосередньої
участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства Куліш не брав, бо,
завдяки протекції ректора Петербурзького університету П. Плетньова, з 14
листопада 1845 р. працював у цьому університеті викладачем російської
мови для практичних занять зі студентами із Царства Польського та
Закавказького краю, а з 15 грудня – ще й старшим учителем російської
словесності 5-ї Петербурзької гімназії. Він тільки листувався з
київськими «братчиками» (М. Костомаровим, Т. Шевченком, В. Білозерським,
О. Марковичем, М Гулаком).
За протекцією П. Плетньова Петербурзька Академія наук на загальних зборах 5 вересня 1846 р.
ухвалила надати Кулішеві оплачуване відрядження до Пруссії, Саксонії та
Австрії для вивчення слов’янських мов, літератур та історії протягом
двох з половиною років, для того щоб він, повернувшись, міг стати
ад’юнктом Відділення російської мови і словесності. Проте жандарми,
викривши «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія», запідозрили в
Кулішеві активіста й 2 квітня 1847 р. заарештували у Варшаві, куди він прибув по дорозі в закордонне відрядження.
По
двомісячних допитах у петербурзьких казематах ІІІ віділення Куліша
негласним царським рішенням, без суду засуджено на кількамісячне тюремне
ув’язнення й подальше адміністративне заслання із забороною писати та
друкувати. З книгарень, університетських, училищних і гімназійних
бібліотек вилучили його книжки, їх заборонили перевидавати.
Від 9 вересня 1847 р. майже до кінця грудня 1850 р.
письменник проживав разом із дружиною в Тулі. Спочатку був формально
прийнятий на службу до канцелярії начальника Туьської губернії поза
штатом, а тому без оплати, від 4 листопада 1848 р. затверджений
канцелярським урядником на тих самих умовах і лише від 24 жовтня 1849 р.
призначений на оплачувану посаду помічника редактора щотижневої газети
«Тульские губернские ведомости» - редактора її неофіційної частини.
Наприкінці 1850 р. з нагоди 25-річчя царювання Микола І дозволив
Кулішеві оселитися й працювати будь-де в імперії, зокрема й в Україні та
обох столицях, залишивши, проте, чинною заборону друкуватися і служитив
закладах Міністерства народної освіти (до того ж за ним і далі
провадився таємний нагляд).
Від 1 липня 1851 року
Куліш працював у Петербурзі редактором статистичного відділу в
департаменті сільського господарства Міністерства державного майна. 11 лютого 1854 р.
звільнився нібито через хворобу, а насправді тому, що не домігся
дозволу на наступне підвищення в чині. Мрію мати осідок на власному
хуторі здійснив наприкінці червня 1853 р., придбавши без оплати землю в
етнографа й фольклориста В. Симонова на хуторі Заріг поблизу містечка
Оржиця Лубенського повіту, й став будуватися на пустій леваді (хутір
Баївщина).
В умовах суспільної «відлиги», що настала з приходом до влади Олександра ІІ, 6 квітня 1856 р. письменик одержав довгоочікуваний дозвіл на право друку.
1856-1857 рр. – видав етнографічно-фольклористичний, історіографічний та літературний збірник «Записки о Южной Руси».
З
Кулішевої ініціативи у Петербурзі з червня 1857 року почала працювати
«Друкарня П.О. Куліша», в якій він виконував основну редакторську
роботу. Це була перша й єдина в 19 столітті українська друкарня в
підросійській Україні. У ній друкувалися російський сатиричний журнал
«Искра» (1859 р.) і перший загальноукраїнський журнал «Основа» (1861-1862 рр.).
У 1858 і 1861 роках Куліш здійснив дві подорожі по Західній Європі, які сприяли ознайомленню його зі здобутками західноєвропейської цивілізації.
Від
грудня 1864 р. Куліш працював урядником у так званому Установчому
комітеті у Варшаві. Був звільнений зі служби у жовтні 1867 року. До
вересня 1868 р. редагував переклади адміністративних актів із польської
мови на російську, а потім до кінця року чекав у Варшаві грошової
винагороди.
У 1869-1871 рр.
Куліш проживав переважно в готелях Венеції, Відня та Праги, виїздив в
Україну – на свій хутір Піддубень коло Мотронівки. У 1867-1871 рр.
особливо зблизився з галицькими народовцями й членами віденського
студентського товариства «Січ». Він допомагав видавати у Львові єдиний
на той час загальноукраїнський журнал «Правда», частково фінансуючи його
й друкуючи в ньоу свої твори.
Друга половина 60-х років стала для Куліша завершенням усього попереднього етапу творчості.
У
червні 1871 року Куліш повернувся з-за кордону до Піддубня, навесні 1873
р. продав цей хутір і перебрався разом із дружиною до Мотронівки в
колишню садибу Білозерських, яку відкупив од швагрів разом із частиною
належних їм земель. Від жовтня 1873 р. влаштувався у Міністерство шляхів
сполучення. 31 липня 1875 р. його звільнено зі служби
згідно з поданим проханням. Од вересня 1876 р. до початку квітня 1877 р.
мешкав у Москві, читав у бібліотеках та архівах давні рукописи й
стародруки. У листопаді 1878 р. – лютому 1879 р. разом
із дружиною виїздив до Парижа, ходили до картинних галерей, музеїв Лувру
та інших палаців, а також на публічні лекції з історії та філософії в
Сорбонні та Колеж де Франс. Наприкінці листопада – на початку грудня 1880 р. відвідав Відень.
На
початку квітня 1883 р. повернувся до Мотронівки, де, усамітнившися з
дружиною, зосередився на літературній, перекладацькій та
історико-дослідницькій праці. До кінця життя творчо працював, друкував
нові твори.
